Чернівці

Й. Шмідт: Заробітчани повертаються і розбудовують село

Взято з https://pogliad.ua/news/interview/yosip-shmidt-zarobitchani-povertayutsya-i-rozbudovuyut-selo-393051

Кам’янка – одне з найбільших сіл на Глибоччині, та, ймовірно, займає чільне місце у десятці багатолюдних у Чернівецькій області. І має цей статус воно по праву, адже щорічно у селі народжуються понад сто дітей. Тільки з початку нинішнього року Кам’янку поповнило 71 немовля. В місцевих дошкільних закладах виховуються понад 730 малюків, у школі здобувають освіту 1204 учні, значна частина яких планує і далі навчатися у вищих навчальних закладах.

Для дітей працюють три дитячі садочки, дещо затісна школа, прибудову до якої зводить колектив ТОВ «Надія». В селі є сучасна амбулаторія, кілька аптек, понад два десятки крамниць, кафе, ресторани, млин, перукарні, АЗС, автосервіс, майже дві сотні підприємців організували власний бізнес. Чимало односельців обробляють власні паї та наділи родичів, трудяться на деревообробному підприємстві, на пилорамі, в лісгоспі.

То як вдається наводити лад у такому великому селі? Які виклики виникають перед громадою? Ці та інші теми стали темою розмови з Кам’янським сільським головою Йосипом ШМІДТОМ.

Кам’янка готується до об’єднання у територіальну громаду і виборів її керівника та депутатів

Повноваження передають громадам

Ще 2014 року розпочався процес об’єднання громад. Політика держави у сфері місцевого самоврядування спирається на інтереси мешканців територіальних громад і передбачає децентралізацію влади – тобто передачу від органів виконавчої влади органам місцевого самоврядування значної частини повноважень, ресурсів та, звісно, й відповідальності.Ваша громада скористалася цією можливістю, пане Йосипе?

– Нове законодавство створило належні правові умови та механізми для формування спроможних територіальних громад сіл, селищ, міст, які об’єднують свої зусилля у вирішенні нагальних проблем. Виправдала себе й нова модель фінансового забезпечення місцевих бюджетів, які отримали певну автономію і незалежність від центрального бюджету. Ми бачимо це, розуміємо переваги, проте процес об’єднання навколишніх сіл в єдину громаду досі не завершили. На те були об’єктивні й суб’єктивні причини. Хоча цю роботу ми розпочали давно, до мого вступу на посаду сільського голови. Пригадую, ми, сільські депутати, підійшли до тодішнього керівника населеного пункту Івана Звоздецького з пропозицією зробити подвірний обхід на своїх округах і під список дізнатися в односельців – хочуть вони пристати до якогось села або ж самим стати центром громади.

– Чи не простіше було організувати схід села, де б люди висловили свою позицію?

– У Кам’янці проживають сім тисяч осіб. Мова йшла про те, щоби зібрати земляків у Будинку культури. Однак хтось із нас тверезо аргументував, що за жодних обставин ми не зможемо зібрати всіх у клубі. По-перше, люди зайняті власними справами, по-друге, у селі немає такого приміщення, де б зараз помістилося 3,5 тисячі людей. Обхід депутатів односельців засвідчив, що майже всі вони (99 відсотків) висловилися за те, щоб центр ОТГ був у Кам’янці. Тоді ми зібрали сесію, на якій запропонували громадам Старого Вовчинця і Білої Криниці, що входять до однієї сільради, Багринівки, Черепківки створити об’єднану територіальну громаду. Направили їм свої пропозиції. Чекали довго на їхні відповіді. Нарешті, деякі сусіди відповіли, що хочуть об’єднатися з Глибокою, інші самі побажали створити громади. Ми дотрималися норми Перспективного плану реформування громад нашої області. Отже буде створено Кам’янську ОТГ із сіл Кам’янка, Багринівка, Старий Вовчинець і Біла Криниця. Вибори голови ОТГ та депутатів відбудуться восени – наприкінці жовтня.

– Що ж кам’янчани запропонували навколишнім селам, які економічно не такі розвинені й нечисленніші, ніж Кам’янка?

– Повірте, ми нікого не купували й не обіцяли молочні річки. Бо, до прикладу, у нас є автозаправка, але й у Багринівці теж є АЗС. Як у нас, так і в сусідів є чимало підприємців та охочих трудитися біля землі-годувальниці. Власне, маємо й багато спільних проблем. Найперша – багато молоді їдуть на заробітки до Бельгії, Франції, Чехії. Жінки за браком робочих місць вдома, вимушено вирушають до сусідньої Польщі на сільгоспроботи. Хоча, якщо відверто, вони є добрими інвесторами. Завдяки заробленій валюті вони зводять будинки, купують сільськогосподарську техніку для обробітку паїв тощо.

Село живе, коли розвивається

– Мені неодноразово доводилося бувати у Кам’янці, бачив нові будинки, зводили дитячий садочок. Продовжуєте цю добру традицію?

– Загальновідомо, що будь-який населений пункт живе, коли він розвивається. Це в Кам’янці добре розуміють, а тому намагаємося закривати всі проблемні позиції. Ось, приміром, зараз добудовуємо школу та дитячий садочок. Нинішній навчальний заклад розраховано на понад 600 учнів, а навчаються у ній понад 1200. Діти вимушено вчаться у дві-три зміни. Навіть у сільській раді потіснилися й виділили кілька приміщень під філію школи.

– Будувати нову школу – це не всім до снаги. Звідки взяли гроші під такий дорогий проєкт?

– Звісно, самі б ми не потягнули цю справу. Із сільського бюджету на добудову школи виділили близько півтора мільйона гривень. 20 відсотків коштів надійшло з місцевих бюджетів – обласного та районного. Решта – державна субвенція. Замовником виступив районний відділ освіти, а роботи здійснювала найкраща будівельна організація району – ТОВ «Надія». На 90 відсотків добудова вже готова. Зараз виконують роботи зовні, впорядковують територію. До першого вересня генпідрядник обіцяв школу здати в експлуатацію. В цьому проєкті є школа, передбачено приміщення під дитячий садочок на 100 місць, сучасний просторий спортзал. До речі, кілька років тому ми обладнали дитячий садочок із трьох груп на куті Фундоя. Там нам дуже допоміг тодішній народний депутат Григорій Тіміш. Він же посприяв у придбанні й встановленні дев’яти дитячих майданчиків. Вони є на кожному сільському куті. На жаль, від нинішнього депутата поки що ніякої допомоги немає. Можливо, він ще не освоївся у владі й не має такого авторитету, що був у Тіміша. Попри те, якщо відкриють садочок у добудові школи, то матимемо в Кам’янці їх аж чотири: на Фундої, Горішньому Куті й два – у центрі. Разом в них можуть виховуватися 730 дітей. Таким чином у селі вирішимо проблему місць у дошкільних закладах.

Читав колись вашу передвиборчу програму, пане Йосипе. Чи все вдалося реалізувати?

– Без перебільшення, що запланував, те й виконав. Навіть з допомогою сільських депутатів вдалося зробити дещо більше. Все не перераховуватиму, але деякі пункти озвучу. В місцевому Будинку культури здійснили енергоощадні заходи – поміняли звичайні вікна на металопластикові, замінили двері, встановили жалюзі. Зараз в осередку культури працює бібліотека, танцювальні гуртки, молодь збирається проводити дозвілля. Спільними зусиллями полагодили кладку на Горішньому Куті, встановили автобусну зупинку біля моста на Долішній Кут, проводимо ямковий ремонт асфальтівок, завершили після повені грейдерування гравійних і ґрунтових доріг, організували збір та вивіз сміття та багато іншого.

Проблема збору й утилізації твердих побутових відходів існує практично в кожному буковинському селі. Як вам вдалося вирішити це?

– Теж не відразу. Допомогли приватні підприємці, котрі мають трактори з причепами, вантажні автомобілі. Ми розробили графіки вивезення сміття для кожного округу. Тож у свої дні підприємці проїжджають округом, люди виносять сміття у спеціальних пакетах, їх забирають і везуть на смітник. А ми вже коштом сільської ради упорядковуємо звалище побутових відходів. Але цим проблему не вирішили. Річ у тому, що смітник під лісом на підвищенні. Звідти дощові потоки несуть заражені води вниз на городи, в криниці. В ідеалі мають бути сортувальні дільниці. Але ж в області немає сміттєпереробного заводу, котрий би вирішив чимало проблем, поліпшив екологію краю тощо. Плануємо придбати трактор чи автомобіль, який відвозитиме сміття організовано. Попередній смітник засиплемо землею, рекультивуємо його, а новий полігон відкриємо.

Колишні військові одержують землю

– Зараз у багатьох селах краю напружена релігійна обстановка. Віряни не бажають підпорядковуватися російській церкві, а прагнуть бути єдиними з ПЦУ. Яка ситуація у вашому селі?

– Нас ця доля обминула. В Кам’янці мирно уживаються прихильники Православної церкви України, УПЦ Московського патріархату церква християн віри євангельської. Односельці можуть вільно обирати, куди піти политися. Остання релігійна організація добре організована. На наше прохання вони беруть участь в упорядкуванні села, охоче допомагають маломаєтним. Їм надсилають із-за кордону гуманітарну допомогу, то вони залюбки діляться нею з односельцями. До речі, посильну допомогу самотнім надають сільські підприємці, депутат обласної ради Валерій Грижук. В добудові школи є й його велика участь.

– Зараз нашої допомоги потребують учасники АТО. Скільки мешканців Кам’янки були мобілізовані для участі у бойових діях на Сході?

– Цифра постійно змінюється. Маю інформацію, що участь у бойових діях на Донбасі брали 57 кам’янчан. На щастя, з війни повернулися всі. Хоча Юрій Герасимюк повернувся з війни дуже скаліченим. Десь під Іловайськом він одержав поранення у голову та руку. Йому зробили кілька операцій. Решті атовців ми надали земельні ділянки. Їм належить по 2 га для с/г обробітку, 25 соток під будівництво, 15 під садівництво. Коли я прийшов на посаду голови, то земельний масив уже був розроблений під будівництво. На жаль, ще п’ять учасників АТО не одержали землю. Ми зараз розробляємо новий масив, де одержать землю решта атовців.

Анатолій ІСАК

Схожі новини

Back to top button
Close
Close