взято з телеграм каналу Думки фронтовика”
Бо в нас не було нікого хто б казав як жити, або примушував як жити, в нас не було жодних традицій і законів внутрі нас. Влада крала і їй було не до нас. Ми крали і працювали, строїли свої життя пизділи про що і на кого завгодно.
Це не було легке життя. Без грошей ти міг легко попасти під всю суворість життя вплоть до мажора під кайфом на автомобілі. Та і просто під добрих родичів що забирали в тебе житло за взятки і викидували на смітник. Але…
Але це було вільне життя, і якщо мав наснагу боротись і не здаватися, не здатись в обійми алкогольної крапельниці, то завжди можна було вигрістись, встати. І знову піти. Я сам падав декілька разів і був то сантехніком в ЖЕКу то директором фірми. Ми творили нечувані для нашої історії речі- найкрупнішого виробника в світі човнів типу РІБ, найкрупнішого виробника мотодельтапланів. Український літак був прийнятий як навчальний в Британії! Наші птахоферми завалювали весь світ курячим м’ясом, і все це тихо, без ніякої допомоги, з грабіжницькими кредитами.
За тридцять років ми виростили цілу армію вільних зубастих людей здатних досягати своєї мети в найгірших умовах. Наша проклята всіма медицина давала рівень послуг для всіх граждан на найвищому рівні про який не мріють навіть в Європі. Що зараз наші біженці і с подивом пізнають. Такої країни не було більше ніде. І більше мабуть не буде. Вона наша кров і наша плоть. Ми всі зв’язані до купи нашій Україною.
Ми всі отруєні єю ії волею, її відносинами між людьми. Ми вже не зможемо жити інакше. Так якийсь час, в іншій країні, ми зможемо призвичаїтись, але в кожному подиху, в кожному ковтку кави, в кожній не буфетівській піцці буде трохи отрути що буде кричати- ти живеш не там, ти живеш не так. Ми українці .
Я знаю що дуже лячно помирати. Кожен солдат проходить цю грань. Але, але все ж таки наша кров і наша плоть варта того щоб ризикнути і спробувати таки вибороти свою країну. Не ризикнувши ми не будем мати шанс жити в точній відповідності тому ким і чим ми є.
Я спробував і я щасливий що так зробив.
Як би далі все не склалось. Я був серед найкращих людей України, таких же як і я. Вільних людей з сталевими зубами що вміють вигризати своє і реалізовувати свої ідеї і мрії. Це того було варто.
Любіть Україну, боріться за неї, не здавайтесь, не розміняйте хвилинну трусіть на довге і нікчемне життя де будете сами гидувати собою.
І хер їм а не Україна, навіть якщо по нам пройдуть
Позивний Бобер