Для чого нам російський десантник

Розпочну текст зі застереження: не рекомендую читати книжку російського десантника чи дивитись його інтерв’ю, навіть якщо їх беруть «опозиційні» російські канали. А тепер спробую пояснити свою думку.

Минулого тижня та на вихідних одним з героїв українських соцмереж став російський десантник Павєл Філатьєв, що вбивав українців. І слово герой я тут пишу без лапок, бо саме таким його подає більшість соціальних медіа, від телеграм-каналів до знаних ютуберів. Це не сарказм та не перебільшення.

Вбивця став зіркою. І якщо окремі військові експерти читали й слухали його, інтерпретували дані, щоб зрозуміти поведінку окупаційних військ та суть наказів, які віддавались, то більшість читачів і слухачів транслювали думки Філатьєва просто заради хайпу.

І навіть якщо в когось була мета показати, що відбувається в росармії через нарізки його цитат, то таким чином вони фактично пропонували людям подивитись його інтерв’ю повністю. А більшість українців про існування цього вояка дізналась точно не з російських сайтів чи ютуб-каналів, а саме від наших «правильних» блогерів та авторів телеграм-каналів. Тепер, коли ютуб запропонує переглянути відео з ним, люди подивляться, бо будуть знати, хто це, й увімкнуть з очікуванням «послухаємо, як все погано в армії РФ», але… Все, що він розповідає, ми й так вже давно знаємо. А паралельно він транслює російську пропаганду та «українську зраду».

Занотую тези, які виникають в мене, коли вчергове читаю чи слухаю про «рідкісне інтерв’ю російського солдата»:

– Філатьєв не звільнився з армії (принаймні такої інформації ніде не видно). Але він вільно роздає інтерв’ю наліво й направо. І чомусь у його випадку силовики та армія не проти, принаймні не перешкоджають його публічним виступам. Хоча спокійно могли б його якщо й не кинути до цюпи, то хоча б закрити десь у частині без інтернету.

– Є десятки, якщо не сотні розповідей та матеріалів про те, як б’ють, знущаються і тиснуть на російських відмовників. А цей чим особливий? Чого на нього не тиснуть? Чому не закривають?

– Залишаючись на службі, десантник встиг написати книжку. Книжку! Це що ж за служба така, навіть в армії РФ, що є час і можливість писати книжки?

– Процитуємо Філатьєва: «полоненого українця били, але вибачились», «нашому полоненому відрізали геніталії». Гуманна російська армія – ще одна теза від роспропаганди.

– 50% російських солдатів не хочуть воювати, але вони заручники патріотизму, сміливості, обов’язку перед народом. Він робить з російських солдатів жертв, які страждають не менше, ніж українці.

– Треба вивести війська, але підписати мир. Теза про мирний договір, якого так хоче Путін, пролізає і тут.

– Український народ теж винен у війні. Класика від пропагандистів.

– Філатьєв не забуває згадати й про НАТО, «може, й з ними війна».

– У своїй книжці він розповідає, що у всьому винні керівники країн, а люди не винні, вони – брати.

– Його книжка має назву «ZOV». Він використав символи війни, яку нібито засуджує.

– З опублікованих уривків книжки та відео можна зробити висновок про вину тільки військового керівництва. Про політичне керівництво РФ він згадує дуже мало, побіжно або узагальнює. Мені все це нагадує початок пропагандистської підготовки росіян до нової подачі війни, нових підходів, рішень та звільнень зі своїх посад Шойгу, Герасімова та інших, що не впоралися з виконанням завдань.

А от головна його теза, яка пролізла в наше медіаполе і ще буде розганятись:

– Зрада та здача півдня України! Перешийок у Криму можна було блокувати, каже десантник. І, о диво, ми йому віримо. Тупому, рядовому десантнику з країни-агресора.

Обороною півдня України керує Герой України Андрій Ковальчук. Саме він ухвалює рішення і віддає накази військам. Він був командиром 80-ї бригади ДШВ та заступником командувача військ ДШВ. Не знаю жодної людини, яка б сумнівалась у його відданості Україні та патріотизму. Але в нас тезу окупанта роблять доказом зради!

Висновок дуже простий: перестаньте залазити в зад російської пропаганди, шукаючи меду. Перестаньте вважати, що ви найрозумніші та зможете розпізнати й відфільтрувати просування російської пропаганди в український інформаційний простір. Якщо побачили щось у РФ, чого ще не було в нашому інфополі, то нагадую, що самоцензура – не завжди погано.