[ad_1]
Полтава попрощалася із двома героями, які полягли на війні з російським окупантом. У Свято-Успенському кафедральному соборі в останню путь проводжали 34-річного солдата Анатолія Олійника. Він родом із села Рокита Великобагачанської громади, але жив у Полтаві. 29 квітня його призвали на військову службу по мобілізації. З початку повномасштабного вторгнення Анатолій працював на посаді стрільця-санітара. Загинув солдат 18 січня в районі Бахмуту Донецької області внаслідок мінометного обстрілу. У нього залишилися дружина, донька та батьки.
Світлана Козиренко, односельчанка загиблого Анатолія Олійника: У великій скорботі рідні, його однокласники, які його пам’ятають завжди веселим, хорошим товаришем. Він в будь-яку хвилину міг прийти на допомогу, розрадити і просто підтримати гарним, хорошим словом. Царство Небесне Толі. Вічний спокій його душі.
Прощалися також сьогодні і з 49-річним солдатом Анатолієм Петренком. Загиблий полтавець був родом із Нехворощанської громади. 24 лютого він пішов на війну добровольцем в територіальну оборону. Захищав країну Анатолій водієм стрілецької роти. 19 січня в районі населеного пункту Богородичне чоловік загинув. У нього залишилися мати, дружина та двоє доньок.
Костянтин, товариш по службі загиблого Анатолія Петренка: У нього дві вищі освіти були: сільгоспакадемію закінчив на агронома, і нафти й газу. До війни ми з ним знайомі не були, хоча і в одному дворі жили. Я їх тоді відвозив прямо на збірний пункт. Ми разом були в територіальній обороні. Хороша людина була. В наряди разом ходили. Дуже важко.
Віктор Дубович, голова Нехворощанської ТГ: Це була дуже чуйна, хороша, добра людина. Я його знаю ще з самої школи. Коли я був на посаді вчителя, прийшов на практику, а він школу закінчував. Школу він закінчив із золотою медаллю. Хороший батько, хороший сім’янин, друг, син. Вся громада сумує і скорбіє.
Поховали полеглих героїв на Затуринському кладовищі.