[ad_1]
Усе те ж саме вчора було, нині й завтра буде теж:
Проїде знову містом траурний кортеж,
Салют на цвинтарі під звуки грудок об труну – “Ба-бах!”,
І “Вічна пам’ять” з’явиться в коментарях,
Усе те ж саме – знов за справу візьмуться меткі “таланти”,
Які набили руку на переправлянні ухилянтів,
Їх схоплять “на гарячому”, на гальмах справу спустять, штраф дадуть,
З сумлінням чистим щось собі в кишеню покладуть,
Все, як завжди: хтось у окопі мерзне й погибає
А хтось “кавусю” в теплім кабінеті попиває,
Усе, як звично – п’яного впіймають “шоферюгу
Уже не перший раз, а, може, і не другий,
А шеф поліції лише промовить безнадійно,
Що штрафи чималі на пияцюг ніяк не діють,
Зате зростають, як гриби, повсюдно й безвідмовно
Потрібні нині вкрай гольф-клуби і новобудови
Все, як завжди – “відкатів” майстер стане вимагати,
Щоб на посаді поновили й повернули всю зарплату,
Усе, як звично в “місті файному”, де тишком-нишком все планується
І гарно продається все, і так же гарно все купується,
Тоді за що, скажіть, поліг отой, кого повезли із кортежом?
За “беспредєл”, “відкати”, за маєтки-замки мов середньовічні вежі?
Він й тисячі таких, як він, за що життя віддали?
Щоб в Україні і надалі свинство панувало?
——————————————————–
Доводилося чути від бійця-розвідника з передової:
Коли діждеться Україна долі отакої,
Що ворога ми виженемо, але все залишиться, як було, Тоді вважати можна, що війну ми цю “продули”…