Ужгород

Чому Будапешт замовчує “свій” Голокост на Закарпатті? @ Закарпаття онлайн


Чому Будапешт замовчує


Головний пропагандист Віктора Орбана Жолт Баєр нещодавно порівняв українську владу з гітлерівською через те, що в Україні розпочався процес витіснення російської колоніальної спадщини. Щоправда, Жолт Баєр не згадав, як поводяться російські загарбники на окупованих теренах: як знищують українські книжки в бібліотеках та українські пам’ятки культури та історії, русифікують школи та назви.


Це угорським друзям Путіна, мабуть, «не цікаво». Їм важливо кинути чергову тінь на Україну.


Так само не згадує угорська влада і про те, що відбувалося, наприклад, на теренах сучасного Закарпаття у часи Другої світової війни, коли Угорщина була союзницею гітлерівської Німеччини.


(Використано світлини з приватного архіву П. Худіша та публікації Ґеттоїзація та Голокост на Закарпатті у свідченнях жертв і очевидців)



Вивезення закарпатських євреїв до нацистських концтаборів. Друга світова війна


Винищувалися євреї, роми, словаки і українці


У 2006 році в ужгородському видавництві «Карпати» вийшла книжка «Між життям і смертю: невільницькі спогади», присвячена споминам людей, що пережили угорські репресії на Закарпатті в 1939-1944 роках.


Доктор історичних наук Омелян Довганич, який ґрунтовно вивчав цей період, твердить, що під час Другої світової війни було винищено до 90% закарпатських євреїв.


За різними оцінками, ця цифра складає від 85 до 105 тисяч чоловік. І це тільки євреї! А винищувалися ще українці, роми, словаки…


Загалом із шістсот тисяч населення краю загинув кожен шостий, а репресіям підлягав кожен четвертий – близько 180 тисяч чоловік. (Серед них і мій дід Юрій Пеца із села Дубрівка на Ужгородщині, який пройшов через угорський трудовий табір для неблагонадійних).


Омелян Довганич пише:


«Одними з головних винуватців депортації євреїв були державні секретарі Угорщини Ласло Ендре і Ласло Бакі, котрі розробили інструкцію про відправлення єврейського населення в гетто, а потім – у концентраційні табори.


Спочатку вийшов наказ про те, щоб євреї нашивали на лацкан жовту зірку Давида, згодом про обмеження їх пересування. Далі під державний контроль бралося майно єврейських родин, незабаром розпочалося виселення в гетто.


Безпосередньо виселенням єврейського населення займалися жандарми. Худобу і птицю звозили в одне місце і потім передавали угорським військовим частинам. Інше майно розпродавалося. У дванадцять гетто було виселено все єврейське населення».


Ужгородець Герман Зоммер згадує, як відбувалося виселення:


«Уранці ми прокинулися від грюкоту у двері. Увійшли два угорські жандарми із списками в руках.


Прочитали прізвища батька, матері, перелічили дітей і наказали за десять хвилин усім зібратися. Взяти із собою дозволили одну валізу з найнеобхіднішими речами. Знявся дитячий лемент і плач.


Нас випхали з квартири і погнали в колону, що формувалася з євреїв, які мешкали на нашій вулиці. Усі колона рухалася до цегельного заводу по вулиці Минайській. В кожну секцію тунельної печі вселяли по 4-5 сімей».


Ще один ужгородець Леопольд Лебович розповів про життя в гетто:


«Цегельний завод в ту пору не діяв, а довжелезні сушарки, призначені для просушки сирої цегли, тепер послужили нам, в’язням, тимчасовим житлом. Нас, сотні жінок, дітей, немічних стариків, «просушували» в цьому проклятому місці холодними вітрами та голодом.


На очах один в одного перетворювалися в скелети, обтягнуті сухою шкірою та сяким-таким лахміттям. А в кінці квітня 1944 року прощалися з рідним краєм. І дорога була одна – в концентраційні табори, на підземні фабрики, заводи, цехи, шахти».


Іван Мошкович був ще хлопчиком, коли трапилися ці жахіття:


«Мені, одинадцятирічному хлопчикові, важко було збагнути дитячим розумом, чому членам єврейських родин треба носити жовті шестикутні зірки, чому нас виселили з рідних домівок і загнали, як худобу, в бараки на цегельному заводі, чому маємо жити в отому «гетто», огородженому парканом з колючим дротом? А ще чому наших батьків-матерів лають, б’ють і охороняють озброєні поліцаї з собаками-вівчарками?»


А ось як згадує геноцид закарпатець Степан Нейман:


«28 травня 1938 року за номером XIV був виданий перший антиєврейський закон, за яким в Угорщині євреям заборонялося працювати в торгівлі і в промисловості. А в наступні роки гортистсько-фашистський режим (до травня 1944 року) видав 40 указів і законів, принизливих, дискримінаційних, антисемітських, що засвідчували про геноцид євреїв. Фашист Горті вислужувався перед оберфашистом – фюрером Адольфом Гітлером.


Розпорядження гортистської влади про використання працездатних євреїв на примусових роботах «переселило» мене з Ужгорода в табір поблизу словацького міста Кошіце, де під охороною довелося працювати на перебудові синагоги під склад для награбованого у єврейських родинах домашнього скарбу. Табір «Шатор-Табор» запам’ятався жахливим голодом, і щоденними поліцейськими дубинками, які дуже часто опускалися на плечі невільників. Після перебудови синагоги нас, близько 400 молодих людей, перевели до Кошицького гетто».


А ось спомини мукачівця Ернеста Галперта:


«Віч-на-віч моя родина зустрілася з фашистською потворою в Мукачеві в березні 1944 року. Мадярські жандарми почали заганяти в гетто єврейські сім’ї. Так і моя родина — батько, мати, дві сестри і я, 21-річний юнак, — опинилися в створеному на цегельному заводі таборі-гетто. А через кілька тижнів в битком набитих «телячих» вагонах «помандрували» в супроводі жандармів в Мадярщину, в містечко Дітро.


Я потрапив у трудовий табір, в якому перебували лише молоді чоловіки, здатні працювати в каменоломні – найважчій роботі в кар’єрі… Із кількох тисяч нас вижило кілька десятків. Усі рідні і близькі мені люди з Мукачева загинули в крематоріях Освенціму. Я залишився круглим сиротою».



Угорський жандарм при вході до Мукачівського гетто. 1944 рік (фото Яд Вашем)


​Без жодного слова покаяння


Біля колишньої ужгородської синагоги, а нині обласної філармонії з ініціативи Будапешта в 2016 році встановлено пам’ятний знак про винищених євреїв. Лаконічний напис повідомляє: «У пам’ять про жертв Голокосту, які були вивезені із Закарпаття. Встановлено урядом Угорщини за сприяння м. Ужгорода».


Навіть натяком не зазначено, хто ж був співорганізатором цього геноциду. Нема жодного слова покаяння за страшні злочини.


Неймовірна цифра в сто тисяч загиблих замовчується. У непосвяченої в деталі людини складається враження, що угорська влада проявила милосердя до євреїв.


Угорці дуже люблять виставляти себе в ролі жертви. Як послухати їхніх пропагандистів, то більшого народу-страждальця в Європі нема.


Однак чомусь Будапешт виявився абсолютно глухим до страждань інших.


Тож чи доречно порівнювати своїх сусідів із гітлерівцями, коли твої попередники безпосередньо причетні до найкривавішого геноциду в історії людства?



Прибуття потягу із закарпатськими євреями до нацистського концтабору Аушвіц. 1944 рік (фото Яд Вашем)


Радіо Свобода

24 червня 2022р.

Теги: голокост, геноцид, євреї, гетто



Джерело https://zakarpattya.net.ua/Blogs/221320-Chomu-Budapesht-zamovchuie-svii-Holokost-na-Zakarpatti?

Back to top button