[ad_1]
Розмова з героєм цього матеріалу відбулася буквально за кілька хвилин до бойового завдання добровольчого спецпідрозділу «Сонечко», в якому він і проходить службу.
«Кудрявий» жартома розповідає, звідки в нього такий неординарний позивний та похапцем знімає кашкета з голови.
— Сам я лисий, наче макогін, зате життя у мене кудряве, − скептично посміхається воїн Дмитро. — На ім’я у підрозділі ми практично не називаємо один одного та й прізвиська у побратимів не менш саркастичні. Всі позивні мають певне логічне походження або з життя, або ж охрещені в боях. Я у війську досить давно, свого часу в АТО побував від Слов’янська до Іловайська, тому, мабуть, за весь цей час можна було кілька позивних придумати та стільки ж святкувати днів народжень.
У 2004−2005 роках Дмитро був учасником миротворчої місії в Республіці Ірак. Завдання виконували якраз у той час, коли в мусульманській країні війна між шиїтами та сунітами була в самому розпалі. Добряче діставалося й миротворцям, зокрема й українцям. Під час бойового зіткнення в Ес-Сувейрі українські блакитні шоломи, серед яких був і «Кудрявий», врятували кількох польських громадян. За мужність та героїзм, проявлені під час спецоперації, українців відзначили нагородною медаллю НАТО «За місію в Іраку».
− Ще тоді, 18 років тому, я вже був безпосереднім учасником воєнних дій, хоча Місія полягала в миротворчій допомозі, − пригадує Дмитро. — Деякий час після прибуття з Близького сходу я продовжував військову службу, потім зробив невеличку перерву та займався домашніми справами. Коли росія у лютому пішла війною на Україну, я перебував у Польщі й вже за три дні повернувся додому та подався до своїх побратимів у добровольче формування «Сонечко». Про цей легендарний підрозділ на Закарпатті та сусідніх областях не знав хіба що ледачий. Тому і вирішив тут продовжити своє воєнне та військове життя, життя за Україну.
Про завдання, які виконує підрозділ «Сонечко», АрміяInform повідомляла раніше, та й Дмитро про специфіку роботи й не дуже хоче розповідати, бо не все можна. Проте деякими моментами він усе ж таки поділився.
— Місяці зо два тому ми отримали надскладне завдання, можна навіть сказати «нездійсненну місію», − каже «Кудрявий». — Я разом зі своїми побратимами «Гуцулом», «Тором», «Урусом», «Лисим» та «Замполітом Падре» мали пробратись у тил противника. У тил — це означає кілометрів із десять углиб багатоешелонованої оборони москалів. Ми повинні були замінувати важливі шляхи та об’єкти противника, при цьому не видати себе та в повному складі повернутися назад. Завдання виконували понад п’ятнадцять годин, після чого всі неушкоджені повернулись у підрозділ.
Вдома у Дмитра підростає дві донечки, Домінічка та Данелія. А кохана дружина Марина уже не може дочекатися з війни свого захисника та героя.
— Напишіть, будь ласка, у свої статті, що я за ними дуже скучив і безмежно їх люблю. Впевнений, що вони це знають і чекають на мене, та не буде зайвим сказати їм це ще раз, − попросив «Кудрявий». — А ще обов’язково напишіть, що сім’ї всіх тих людей, котрі поклали своє життя за Україну, повинні бути соціально захищені державою. А перемога? Перемога, звісно − буде, треба трішки почекати.
На завершення нашої розмови «Кудрявий» разом з його незмінними друзями «Гуцулом», «Тором», «Урусом», «Замполітом Падре» та «Лисим» уже готували росіянам нові сюрпризи. На згадку про українську доброзичливість.